Ярослав Ажнюк: Перемагає той, хто найбільше хоче перемогти!

Пригадуєш фразу з фільму “Interstate 60”: “На всі ваші відповіді будуть поставлені запитання”? Ні, це не помилка і всі слова на своїх місцях. Так, саме ця фраза могла б точно охарактеризувати мої відчуття після спілкування з Ярославом Ажнюком, CEO “Petcube”. Приємна людина, яка вміє дати тобі заряд бадьорості, файну мотивацію … і купу запитань, які ставиш собі самостійно після розмови. І ще більше інсайтів, коли знаходитимеш відповіді на запитання до своїх відповідей. Читай і готуйся ☺.

Коротка довідка: “Petcube” – українська компанія, заснована Ярославом Ажнюком, Олександром Нескіном та Андрієм Кленом у 2012 році. Починали справу під назвою “The Rocky Project”, і це справді був проект – Олександр створив іграшку для свого собаки Рокі, котрий дуже сумував за хлопцем, поки той був на роботі. Завдяки невеличкій камері з лазером та простому сайтові Олександр з друзями змогли розважити собаку, котрому дуже сподобалось ганятись за червоною цяткою і, очевидно, покращили свій настрій (могли ж спостерігати за собачкою онлайн і задавати траєкторію руху лазера). Кількість людей, котрі, дізнавшись про винахід, захотіли й собі таке, зростала, тому Ярослав, Олександр і Андрій заснували компанію, котру у 2014 році назвали “кращим хардверним старт-апом” на престижному європейському конкурсі стартапів Europas. Зараз навіть Емма Вотсон, знана як Герміона з “Гаррі Поттера” вважає, що “Petcube is life changing”. Лінійка їхніх продуктів розширюється новими винаходами, а завдяки підключенню домашніх улюбленців до Інтернету стає можливим збирання даних про поведінку, аналіз цієї інформації та у перспективі – превентивна медицина для тварин. Одначе, хлопці працюють над ще однією доволі амбітною метою – роблять свою компанію рольовою моделлю для українських підприємців, котрі сумніваються у своїй спроможності створити глобальні бізнеси і таки доводять, що завдяки наполегливій праці, постійному розвиткові і високим стандартам якості це можливо.

– Ярославе, розкрийте секрет: як ото виглядає робочий день СEO в Кремнієвій Долині?

– Я думаю, в різних людей по-різному, але це не великий секрет – справа в тому, що в нас є три офіси: один – найбільший – в Україні, де працює сорок п’ять людей, дванадцятеро тут, в Сан-Франциско, і ще троє працюють у Китаї. Це три різних континенти, з Україною різниця в часі 10 годин, з Китаєм звідси 15, з України 5 годин і, як правило, зранку в мене кілька годин є дзвінків з Україною, це рівно з 08:00 і десь до 14:00. Тоді я переміщаюся до офісу тут, в Сан-Франциско, і також маю якісь зустрічі десь до 20:00 вечора. Потім йду додому, вечеряю, і ще десь години до 01:00 ночі працюю, теж якісь дзвінки є. Ну, десь так виглядає робочий день. І в суботи я, як правило, планую всі зустрічі і дзвінки, розмови з друзями, знайомими, які питають про пораду, незнайомими людьми з України, зі світу. Тобто субота  – це такий “день соціальної відповідальності”.

– А як Ви відпочиваєте?

– (Сміється) Танцюю лінді-хоп і читаю, от і все, мабуть. Не дуже багато чогось іще роблю, крім роботи.

– Порадьте, що робити людині, яка надихнулася Вашим прикладом і хоче створити технологічну компанію, але в неї не технічна освіта? Дизайнеру наприклад… Як їй почати? І з чого?

– Я не знаю, в мене є технічна освіта (сміється). Я закінчив прикладну математику в КПІ. Не думаю, що технічна чи дизайн-освіта – це єдина якась вимога для того, щоб робити свій бізнес. Я думаю, що людина з будь-якою освітою може це зробити. Хоча її наявність логічна, тому що це суть бізнесу, це найскладніша частина – продукт і технології. Але, крім цього, останні 50-60 років розвитку людства показують, що з людей з технічною освітою виходять хороші менеджери також. Це не означає, що тільки з них, але, зокрема, завдяки системності і певному способу мислення про світ. Разом з тим, Уолт Дісней не був технологом. Або ж є багато засновників фантастичних компаній, які ніяк не пов’язані з технологіями або слабо пов’язані – той же Pinterest створили троє дизайнерів. Я впевнений, є приклади, коли люди з гуманітарною освітою створювали величезні компанії. Тому, на мою думку, це не є основною вимогою. Просто потрібно займатись тим, що тобі справді дуже подобається і в цьому напрямку думати про те, які можна зробити інновації, і далі збирати команду з тими компетенціями, яких тобі особисто бракує. Щодо успіху Petcube, то я є, можливо, його більш публічним обличчям, але, насправді, рівно така сама складова цього успіху належить моїм партнерам, і також велика складова належить людям, яких ми наймали в компанію і наймаємо. Це все командна робота.

– А як щодо алгоритму дій? Себто, все має починатися з ідеї? Ідея – команда – продукт?

– Ці речі, звичайно, можна спрощувати до нескінченності, але я думаю, що тут у кожного свій шлях і значно більше залежить від людини чи від групи людей, яка це робить, ніж від ідеї. Мені здається, що дві якості, які надзвичайно важливі – це допитливість і наполегливість. Тобто, якщо є допитливість, ти рано чи пізно розберешся в тому, як працює той чи інший кусок світу. В цьому й є суть підприємництва – розуміти, як щось працює і робити його кращим, створювати якусь цінність для людей, за яку вони будуть готові платити гроші. Але для того, щоб це зробити, треба бути дуже-дуже наполегливим, тому що по дорозі стається дуже багато несподіваних речей і все йде не так, як хочеться. І тут просто питання про силу духу – наскільки людина зможе наполягати на своєму і йти вперед, вчитися і покращуватися.

– А як підприємцю вибрати “свою” бізнес-модель? На що увагу звертати?

– Є, звичайно, ряд класичних типів, але я думаю, що більшість підприємців не мислять в форматі бізнес-моделі, коли починають свій бізнес. У всякому разі, мені складно судити про більшість бізнесів, але у тій сфері, з якою я близький – технологічному підприємництві – люди думають про те, як робити щось краще. Вони дивляться довкола, їм щось не подобається в цьому світі і вони думають: “Чому це отак-от? Чому немає можливості поговорити з моїм котом, коли я не вдома?” або “Чому всі автомобілі їздять на бензині, а не на електриці?” , або “Чому всі меблі такі дорогі?” І з’являються такі компанії як Petcube, такі як Tesla, такі як IKEA. А потім вже ти починаєш думати: “OK, я, напевно, можу це зробити от таким, таким, чи таким чином. А як мені зробити так, щоб це приносило гроші і дозволяло розвивати цю справу, і зробити ці продукти доступними по всій земній кулі, і щоб всі це купували, щоб це була стійка справа?” Тоді ти починаєш дивитись на варіанти: можна заробляти гроші таким чином, можна таким, і тоді, власне, йде мова про бізнес-модель. І так само як є ряд випробуваних бізнес-моделей, можна робити інновацію в самій моделі. Але коли хтось робить інновацію в бізнес-моделі – це додатковий ризик також, тому що якщо цього раніше не було, то ти не знаєш, чи це спрацює, чи ні. І скільки у тебе займе так званих ітерацій – повторних спроб – шліфування цієї моделі, щоб вона запрацювала.

– А що є причиною труднощів підприємців-початківців? Зависокий поріг очікування, нетерплячість … Це таке тільки в українців є?

– Я не думаю, що це тільки в українців, це в усіх. Ми всі любимо говорити, що “тільки у нашого народу є певна така-от риса”. Наприклад, 4-5 місяців тому я сидів в Каліфорнії, якраз перед тим, як летіти до Києва, зі своїми американськими друзями, ми вечеряли, і хтось із них каже: “Ось, це тільки у нас в Сан-Франциско можливо от таке…” (сміється).

– А якщо стаються якісь непередбачені ситуації, невдачі… От в Petcube як воно було? І як ви з цим упорались? Чи одразу все повинно йти “рівненько-гладенько”?

– Звичайно, ні. Воно досі не йде гладенько. Все, що ми бачимо про якісь речі, які спостерігаємо з-зовні, чи це життя якихось компаній чи політика, чи міжнародні відносини… Ми звичайні обивателі і бачимо лише верхівку айсбергу, але ніколи не зможемо зрозуміти тієї суті, яку розуміють люди, які всередині цих процесів. І тому дуже складно. Щодо Petcube, то постійно в нас закінчувались гроші. Ми постійно думали, що все, кінець. Ми дуже довго були невпевнені, чи взагалі хочемо це робити. Перші півроку двоє моїх співзасновників працювали тільки половину часу над цим бізнесом. Ми робили Kickstarter-кампанію і знімали відео з пустою коробкою, в якій не було ніякої електроніки, і не знали ще до кінця, як зробимо цей пристрій, але при цьому починали попередні продажі. Було дуже багато ризиків різних і  труднощів, і просто потрібно через це пройти.

– Що Ви могли би порадити з власного досвіду щодо найбільш грубих помилок, яких варто уникати старт-аперам?

– Я думаю, найбільш груба помилка – це працювати над тим, що нікому не потрібно. Найкраще, що може зробити молодий підприємець, який тільки починає свою справу – це дуже критично поставитись до своєї ідеї і або з’ясувати, що вона нікому не потрібна і відкласти цю справу, або зрозуміти, що вона потрібна, і тоді прийняти рішення робити це все. На жаль, це дуже складно, тому що ми емоційно дуже прив’язуємось до наших ідей: щось таке придумали, і от воно класне, бо саме ми це придумали, і хочемо це зробити. З одного боку, це класно, це пристрасть і цей порив – це саме те, що приводить до реалізації ідеї. Але, з іншого боку, дуже часто люди бездумно піддаються цим емоціям, роблять щось, що нікому не потрібно і витрачають місяці й роки свого життя, а потім дуже розчаровуються. І тому цього варто уникнути. Треба бути інтелектуально чесним перед собою і на ідею критично з різних боків дивитися перед початком роботи, і якнайбільш старатись переконатись, що це саме те, над чим варто працювати.

А, по-друге, мені здається, що людям інколи бракує амбіцій і в Україні та ще в ряді країн це більше виражається, ніж в деяких інших. Можливо, через те, що Україна давно не була імперією – з часів Київської Русі, й ми втратили деякі амбіції і такі погляди, що можемо зробити щось, що буде № 1 у світі. Тому в мене завжди постає питання, коли хтось щось робить: “Чи це справді найкрутіша річ, над якою ти можеш працювати?” Тобто, я бачу фантастичних людей, які роблять якісь невеликі, локальні проекти типу “Газетний кіоск Житомирщини”, і запитую “Come on, чому ти не зробиш українське медіа на увесь світ?”

– Коли людина має якусь ідею, вона її перевіряє, ділиться зі своїми друзями, знайомими, колегами і зустрічається дуже часто з критикою. Той, хто не готовий до такого, може зневіритись у своїй ідеї, опустити руки. У Вас було таке при запуску Petcube? Як Ви з тим боролися?

– Так, дуже багато не те що критикували, просто сміялися: “Камера з лазером, кому це треба?” Та я не боровся (сміється). Як писав Тичина, “Нам своє робить”. У нас були певні фундаментальні гіпотези, і ми черпали і черпаємо свою віру в тому, що те, що ми робимо – це корисна річ, виходячи з цих трьох гіпотез. По-перше, сфера товарів для домашніх тварин – це величезний ринок, 60 мільярдів доларів на рік лише в Штатах, який зростає на 5% щороку, і він не впав вниз під час рецесій. Це фантастичний ринок з точки зору фінансів, навіть з точки зору простого обивателя, який нічого не знає про фінанси. Друге – це ринок, який не бачив інновацій останні 30-40 років. Якщо хоч трошки поцікавитись історією технологій, стає зрозуміло, що вони приходять у сферу за сферою, в яких давно не було інновацій, і чим давніше їх не було, тим більший потенціал для технологій зробити нову цінність. І ми зрозуміли, що можемо побудувати технологічну компанію для домашніх тварин. Це одна гіпотеза: великий ринок – велика можливість.

Друга – ми зрозуміли, що з камерами під’єднаємо всіх тварин до Інтернету. А якщо ти під’єднуєш якусь одну велику сутність до Інтернету, як Facebook під’єднав людей або Uber – машини, з’являється купа різних цікавих ефектів, так звані “ефекти великих даних”, “мережеві ефекти” і так далі, і це те, на чому можна будувати дуже сильні економічні моделі і, знову ж-таки, створювати нову цінність.

І третя річ: якщо ми даємо камери всім власникам котів і собак, товони знімають на відео, як ці коти, собаки бігають за лазером і так далі. І це дуже смішний контент, це медійний контент, це те, чого повно на ютубах, фейсбуках, і щось, довкола чого можна будувати сильний бренд. І це була третя гіпотеза.

І виходячи з них, ми розуміли, що наш перший продукт – Petcube-камера – це такий пристрій, який під’єднує тварин до Інтернету, і початок того, що стане великою технологічною компанією, яка робить товари для домашніх улюбленців.

– На Вашу думку, які риси варто в собі розвинути українським підприємцям, щоб бути конкурентоспроможними і досягти успіху на світовому рівні?

– Я думаю, що в українців є, як і в інших народів, ряд своїх переваг, які потрібно використовувати, і ряд слабших сторін, про які потрібно знати і з боку яких потрібно захищатися чи підсилювати себе. І так само в кожної людини, особистості є сильні й слабкі сторони. Я думаю, що в Україні є дві такі надзвичайно потужних речі: перша – це дуже освічені люди, які за світовими мірками отримують дуже невеликі гроші і можуть жити на них в Україні. І друга сильна перевага – це те, що ми дуже пасіонарні, у нас дуже багато енергії, яка вивільнилася за рахунок того, що Україна здобула незалежність вперше за 300 років, і яка тепер вивільнюється в революціях кожні 10 років в середньому, от уже три було. Я думаю, що це речі, яких зараз немає ніде більше у світі.

І кожен розумний стратег що робить? Він дивиться на ситуацію на полі бою і оцінює свої унікальні переваги – що є у тебе і чого немає ні в кого іншого, і старається їх найбільше використати. Ось ці речі, яких ні в кого іншого немає,  треба використовувати. І ми стараємось так робити. У нас є великий офіс розробників у Києві, і це наша абсолютна стратегічна перевага, тому що ми заробляємо гроші на американському ринку, отримуємо інвестиції у американських інвесторів, але при тому наша розробка в Києві. І за ті гроші, за які у світі хтось може найняти 5 програмістів і зробити 1 продукт, ми можемо найняти 25 програмістів і зробити 5 продуктів. І тому це, безумовно, стратегічна перевага, яку українцям треба використовувати. Також у нас, напевно, є більше бажання довести всім, що ми можемо, ніж у багатьох інших народів. Нам більше за всіх треба. Тому я думаю, що це теж дуже сильна перевага. Перемагає той, хто найбільше хоче перемогти!

Розмовляла Ольга Нестор

Фото: Lena Shovgeniuk, petcube.com, www.electric-collars.com