Людям, без почуття гумору, вхід заборонено!

Цими днями у львівському клубі  «Picasso» відбувся один з трьох заключних концертів проекту «Лагідна і сувора українізація» Антіна Мухарського, який виступає під псевдонімом Орест Лютий. Вороги його називають фашистом, а сам він вважає себе націонал-романтиком та націонал-мрійником. Тексти радянських відомих пісень у виконанні співочого антрополога пана Лютого набувають відверто націоналістичного характеру, деколи навіть з міцною лайкою,  і стають зброєю проти окупації, «руского міру» й будь-яких утисків української культури.

Музикантів зустрів повний зал. Зазначу, що тут встановлено обмеження: заборонено вхід особам до 18 років та особам без почуття гумору. Під гучні оплески вийшов Іван Панасюк з гітарою, Дмитро Мотузок – віртуоз-акордеоніст та бек-вокалістка Ляля Звєздіцька-Махно. Останнім з′явився Орест Лютий. За словами музикантів, проект вже виконав свою місію і готовий навік відійти у творчу відпустку.

«Ми увійшли в резонанс з епохою. Ми накликали війну та революцію. Тепер прийшов час накликати любов і добробут», – повідомив Орест Лютий.  На фінальній стадії знаходиться новий проект «Рожеві вуса», який ми зможемо почути вже 14 лютого. Тому саме зараз, саме у Львові, де 2012-го року вперше пролунали ці пісні, радикально-мистецький колектив  дарує цей вечір.

Багато композицій були написані саме на війні і, як зазначають музиканти, саме учасники їхнього колективу одними з перших пішли захищати свою землю. Серед них – Олексій Шимотюк.

Професор Лютий щедро дарує книги і диски публіці, дякує словами і піснями футбольним фанатам, приватним підприємцям. Він знімає свого капелюха перед тими, хто служить Україні.

«Мене часто плутають з Антіном Мухарським, але я – не він. І у мене лише одна коханка – це антропологія», – жартує музикант.

Орест влаштував у залі перекличку за містами. Тут виявилися люди з різних куточків України, навіть з Луганська, Донецька та Криму.

Після п′ятнадцяти хвилин перерви, музиканти з новим запалом почали виконувати старі композиції.

«А чи є в залі москалі? Уважно стежте за тими, хто стоїть чи сидить біля вас. Хто не співає – той москаль. Пісня «А я не москаль» присвячується всім тим, хто «закосив» від радянської армії, бо від неї не гріх було, а від української – інша справа», – оголошує Орест.

До мікрофону запрошують Лялю Звєздіцьку-Махно, яка виконала український оригінал пісні Утьосова «З-під вражої охрани», але присвята пісні – українському махновському війську. Після цього Ляля потішила публіку неймовірним виконанням композиції «А пана я впізнаю по халявах».

«І досі наш народ слухає цю пісню», – говорить професор Лютий. Мова йде про російський хіт Григорія Лепса «Рюмка водки». Зараз на публіку чекає сюрприз: ще на початку концерту позаду музик стояла бандура, яка тепер опинилася в руках Івана Панасюка. Ви коли-небуть чули «У лукоморья дуб зеленый» під мелодію вищезгаданної пісні на бандурі? Таку можливість мали всі, хто був на концерті. Орест повідомляє, що Антін, з яким його часто плутають, передав йому переклад відомого вірша Пушкіна, який українською звучить так:

Стоїть верба поблизу лісу.

У стрічках вся така краса…

Згодом пролунала культова пісня «Іде кацап по городу» – присвячена депутату Валерію Рашкіну, за яку музикантів оголошено в розшук російською Генпрокуратурою.

На сцену винесли плакат з 2012 року. Його поставили на лот. Початкова ціна – 100 грн, виросла до 5000 тисяч. Кошти підуть на розвиток Українського культурного фронту.

На завершення вечора виконали хіти, з яких все починалося та пісню «Я єсть народ», текст якої передав Євген Сверстюк.

Їх безліч раз викликали на біс. Орест не відмовляв і тішив публіку, розповідав веселі історії та пообіцяв зустрітися через рік. Зазначимо, що до Львова Антін Мухарський приїхав і як письменник. Він привіз книги і підписував їх всім охочим, хто підходив після виступу.

Те, що робить пан Мухарський – явище, хоч не для всіх однозначне, але унікальне для нашої культури. Тому з нетерпінням чекатимемо нових мелодій і мотивів, текстів, гумору, іронії та тонкого сарказму від професора антропології.

Автор: Марія Масюк

Фото Галини Костик