Я: Людина

Індивідуальності важко снувати у буденному соціумі. Її завдання навчитись бачити і сприймати речі такими, якими вони є.

Якщо замислитися над тим, що ми всього лише біологічні істоти, то навіщо розвиватися морально, духовно і інтелектуально? Чому не можна просто задовольняти свої фізіологічні потреби, щоб почувати себе затишно? Тут   прихований сенс. Причина нашого буття. Жити  бездумно  – неможливо. І це не жарт. Хоча хто знає…

Парадокс

Що є в нашому світі? Що є довкола нас?  Ми! Нас постійно закликають до того, що  треба відповідати  на щось. Спробую пояснити на власному прикладі. Я  – дівчина і це має значення. Я маю певний досвід у свої дев’ятнадцять. І думаю, що давати  точну  відповідь,  що таке особисте ядро людини – неможливо. Чому? Бо ми постійно  змінюємось. Щось відкривається  для нас зовсім  по новому. Щось забувається. А є речі, які йдуть з нами все життя, а ми не відчуваємо потребу у них.  Створюємо катастрофу у своїй голові. Малюємо абстрактну візію речей, які навіть не мають логічного завершення. Оскільки –  це гра  у яку нам цікаво бавитися. Порівняння з грою не випадковість. Ми як фішки на тій картонці, що хочемо йти уперед… Та чи  є у нас впевненість чи ми просто кидаємо кубик. Ми вибираємо фішку- робимо вибір, але наші кроки  залежать від того, як випаде кубик- від світу.

Бачення.

Точна відповідь. Ядро – це те, що є в нашій особистості. Те що вимальовує наше я і ми не в силах його змінити. Ми можемо направити його у потрібне русло. Включити відповідну музику у своїй голові і створити танок, який зумовить людські вчинки в адекватне розуміння. Музика як початок цього ядра, відчуття, як його основа. Думки прагнення розібратись, що воно складає

Ядро

Для когось – це основа або ж стержень. Та можливо це і є ми?  З  нашими парадоксами і баченням. Бажаннями і страхами. Відповідь  може дати кожен окремо, десь у середині себе. Дивлячись прямо туди, у глибину людської ейфорії. Запитуючи, хто ти є? І чи потрібна відповідь? Невже замало любити себе і відчувати насолоду. Ядро-це ми, наш початок і наш кінець.

Автор: Анастасія Лунгу

Фото з Інтернету