ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Коли я вмикала цей фільм, то не очікувала нічого надзвичайного. Рядова собі історія про домашнього кухаря, ода толерантності і расового порозуміння. Але я – людина абсолютно фрагментарної свідомості – не змогла відірватися від екрану ні на секунду. А на останніх титрах хотілося, щоб ця стрічка ніколи не завершувалася.
Бо «Містер Черч» – це не фільм про кулінарне мистецтво, чи про родинний затишок. Цю стрічку взагалі важко вкласти у якісь рамки. Адже філософських сенсів тут так багато, що кожен, як у записках про Сокарата, знайде щось своє. Ген вселенської самотності, трагедія покинутості пацієнта із онкологією, міжрасові відносини, проблеми секс-меншин, самотнє материнство, вміння по-справжньому читати книги, випадкова і невипадкова доброта, мистецтво радіти повсякденню. Ця стрічка легко може стати розрадою тому, хто думає, що світ котиться у безодню.
Події сюжету відбуваються у 1970 роках. У цей час у матері-одиначки Мері Броуді виявляють ракове захворювання. За дивним збігом обставин, коханець Мері перед власною смертю, яка сталася напередодні, залишає їй сумнівний спадок. Чоловік оплачує роботу кухаря на 6 місяців. Саме стільки часу за прогнозами лікарів залишається жити Мері. Кухаря звати містер Черч. Цього чорношкірого помічника по кухні десятирічна донька Мері – Шарлотта спершу зовсім не сприймає. Але згодом він стане для неї найкращим другом, і замінить батьків. Ба більше, кухар подарує унікальну життєву філософію, яка допоможе пережити всі біди життя, а їх у долі Шарлотти буде багато.
Роль містера Черча втілив відомий у світі комедійний актор Едді Мерфі. Останнім часом він озвучував віслюка із мультфільму «Шрек», а кілька років тому фільмографія Едді застигла на місці. Цікаво, що постать містера Черча стала однією з перших некомедійних ролей Едді. І актор впорався з нею на високому рівні.
Без зайвого фарсу, чи іронії Едді Мерфі показує нам Людину. Гомосексуаліст, майже алгоголік, проклятий батьком джазмен містер Черч у 70-тих роках фактично був маргіналом. Однак чоловік знаходить у собі сили жити далі і допомагати іншим, розмальовуючи тьмяне повсякдення у барвисті кольори. Свій кулінарний талант Примітивний процес приготування їжі у руках цього загадкового містера стає віртуозним мистецтвом. За яким можна спостерігати вічно. Водночас образ головного героя не можна назвати лінійним, чи солодкаво ідеальним. У цій людині в різних пропорціях поєднані сили зла і добра. Цікаво спостерігати за темним боком “оптимістичного” кухаря і намагатися здогадатися про причини «таємного життя містера Черча».
У тандемі з Едді зіграла молода акторка Брітт Робертсон. І головна героїня вийшла дуже переконливою. Мурашки біжать шкірою під час епізоду розлуки Шарлотти з мамою. Щоб передати такі емоції, зіграти людину різного віку акторці однозначно довелося пропустити сюжетні лінії через призму власного сприйняття.
Напевно, історію «Містера Черча» можна було б порівняти із «Смаженими зеленими помідорами у кафе «Зупинка»» Фанні Флег. Адже і там, і там у полі зору – філософія щасливого життя, побут офіціанток, міжрасові відносини. Але, як на мене, «Містер Черч» твір значно глибший. Він не є прямолінійно сонячним маніфестом доброти і гуманізму. Навпаки, ця стрічка актуалізує болісні проблеми нашого сьогодення, і змушує переосмислити власне життя. Подумати про те, як важливо залишатися люблячим і відкритим до світу, навіть коли тебе не сприймають найрідніші люди.
А ще у цьому фільмі дуууже багато гарних кадрів, і джазу. Джаз пронизує увесь сюжет. Він стає початком і кінцем, а також невимушеним тлом. Навіть коли ми залишимося у минулому, джаз житиме. І ця істина виправдана десятиліттями.
До слова, фільм «Містер Черч» вийшов в один рік із «Ла-ла-лендом». Прихильність критиків завоювала друга стрічка.
Автор: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету