Біблія українського фемінізму

Роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» свого часу викликав шквал емоцій у читачів та критиків. Варто лише вжити у назві книги слово «секс»,  як народ біжить до  книгарень, щоб купити  твір. Та чи лише про секс книга? І що хотіла донести нам авторка?     Я доволі довго читала цей роман, читала його з олівцем в руках, адже багато що записувала. Спочатку мені видалось, що книга не для читача моєї вікової категорії. Все було надто складно та заплутано, а деяких думок  взагалі не могла зрозуміти. Один з критиків назвав «Польові дослідження» «біблією українського фемінізму». З цим  таки погоджусь. Але Оксана Забужко оперує ідеями  справжнього українського фемінізму, а він відмінний від класичного поняття цього терміну.  Українська жінка змушена бути феміністкою. Такою її роблять обставини, чоловіки та  врешті-решт країна, у якій вона живе (чи скоріше виживає).

     В одному з інтерв’ю Оксана Забужко сказала: «Я люблю фемінізм за його культурну критику, зокрема за аналіз літератури – з точки зору ґендерних стереотипів. Дівчатка дорогенькі, не приймайте на віру все, що вам кажуть, не забувайте, що усі жіночі образи у класичних творах великої літератури написані мужчинами, які мали конкретне бачення жінки. Думайте, якими ви самі себе хочете бачити, а не про те, як сподобатися дяді,  навіть якщо цей дядя – Толстой чи Франко. Читати феміністичну критику страшенно цікаво  – щоб зрозуміти саму себе.»

У творі органічно поєднані російські фрази, американський сленг, вишукана українська та вірші головної героїні . Думаю, цим прийомом Оксана Забужко підкреслює той безлад, який панує у голові української жінки. Адже важко тягнути на свої плечах обридле радянське минуле, важко змиритись з сірим українським сьогоденням  та ще важче думати про невідоме майбутнє.

Авторка в деяких своїх судження мимоволі вказує на українську провінційність. Ця провінційність і невизначеність зводить з розуму чи не кожну українську жінку. Ми тонемо у морі  українських стереотипів щодо життя, жінок та їхнього призначення.  «…Європа встигла заразити нас мутною гарячкою індивідуальної хоті, вірою у всласне «можу» – одначе підстав для його ствердження, чіпких структур котрі б те «можу» підхоплювали і тримали ми ніколи не виробили, шамонтаючись віками на дні історії, наше вкраїнське «можу» самотнє і тому безсиле», –  стверджує Оксана Забужко.

Американські співрозмовники запитують в героїні: “Where are you from?” – “Ukraine”,  –   “Where is that?”. Зараз мабуть це вже не так актуально, адже події в Україні 2013 року були висвітлені на шпальтах найвідоміших світових видань. І всі знають, де ця Україна.
В книзі описано багато еротичних пригод, але назвати  роман «жіночим» чи «чорнухою» важко. Я б таки назвала його феміністичним. Червоною ниткою у творі проходять проблеми спілкування з чоловіками у духовному та інтелектуальному плані.  А який він український чоловік? У нашій класичній літературі чомусь справжнім чоловіком вважаємо тендітну Лесю Українку. Хіба не дивно?
      Автор: Ольга Фабін

      Фото з Інтернету