ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Цю львівську бібліотеку вважають найбільшою у західному регіоні. Цьогоріч вона святкує 55 років з дня свого заснування. Щоденно за книгами сюди приходить мінімум 2 десятки людей. Працівники у книгозбірні також із вадами зору.
«Я пам’ятаю, де стоїть кожна книжка, хоча й не бачу їх. Біля кожного стелажу, я зробив спеціальну табличку за алфавітом Брайля, щоб краще орієнтуватись. Потім я беру якусь книжку, розгортаю її та дивлюсь що це за автор»,— зустрічає мене бібліотекар Степан Підлужний, який працює у книгозбірні вже 14 років.
В Україні існує декілька бібліотек для людей із вадами зору: у Києві, Вінниці, Тернополі. А нещодавно відкрили ще одну, дитячу, у Черкасах. Однак у цій бібліотеці своя атмосфера, яка не зможе зрівнятись із будь-якою іншою.
У невеличку кімнату мене за собою веде Степан. Тут щойно закінчився конкурс «Галицька незряча господиня», де учасники ділилися своєю майстерністю бісероплетіння, швидкістю приготування тортів, вчились читати та писати диктант шрифтом Брайля на час. «У диктанті брали участь 15 учасників: студенти, вчителі, домогосподарки, доценти тощо. Вчителька зі спецшколи начитувала текст, а конкурсанти записували за нею. У Брайлівському зошиті замість клітинок — дірочки, а слово відстукується спеціальною ручкою, шилом», — розповідає Любов Кукуруза, голова львівської територіальної організації УТОС.
На жаль, шрифтом Брайля володіє не кожна незряча людина. Зазвичай вони не читають, а слухають книжки. За словами Світлани Палюшок, зрячої бібліотекарки, людина, котра читає пальцями, прокручує усю інформацію у власній голові. А касету можна включити на фон та робити будь-що інше.
«Проте з роками, подушки пальців твердішають і втрачають чутливість. Менш чутливими вони стають і у результаті робітничих травм. Наприклад, наш Степан Підлужний володіє лише одним пальцем, бо усе життя пропрацював на підприємстві, — розповідає бібліотекарка.— В основі шрифта Брайля лежить комбінація з шести крапок. Знаючи, як виглядає певна літера, слабозорі люди вибивають її на листочку за допомогою шила. Цікавим є те, що ми пишемо зліва направо, а незрячі люди навпаки. Після того, як вони відіб’ють слово на листок, виймають папір, перегортають його та читають уже зліва направо».
Шрифт Брайля названий в честь Луї Брайля, хлопця, котрий ще в малому віці випадково виколов собі шилом око. «Його шрифтом можна записувати як цифри, так і будь-які формули, нотну грамоту та навіть ієрогліфи. Тому писати та читати можна не тільки рідною мовою, але й англійською, японською, арабською…», — розповідає Степан Підлужний.
Уся причина в тому, що за Брайлем, цифри пишуться так само, як і перші 10 літер латинського алфавіту. Однак кількість можливих співвідношень крапок у цьому шрифті обмежена. Адже їх лише 63, не враховуючи пробілу. Відтак тут один і той самий символ може позначати різні речі. Наприклад, крапки 1-2-4-5 можуть означати українську літеру Г, латинську G, цифру 7 або ноту «фа».
У приміщенні бібліотеки є також кімната-музей, де лежать безліч касетних та друкованих книжок. Проте мій погляд привертає карта України у двох варіантах: кольорова,з крапочками, позначеними на кожному регіоні для людей з залишками зору та чорно-біла, для повністю незрячих людей. Поруч із нею — Конституція України та карта київського метро, теж шрифтом Брайля.
На столах лежать спеціалізовані наручні годинники та будильники для незрячих. Зовні, вони абсолютно не відрізняються від звичних. Проте усередині оснащені спеціальною кнопкою. Натискаєте її, і голосова команда називає точну годину. А на будильниках вирізьблені різноманітні крапки. Доторком до них, незрячий дізнається точний час. Довідатися про годину можна також і за допомогою спеціального телефону, яким користуються слабозорі люди. Деякі моделі таких телефонів також дозволяють скачувати та слухати аудіо-книжки, або ж наводити камеру на обраний предмет та чекати, поки голосова команда не назве його. Ціна на них коливається між 500 до 1 тисячі гривень, залежно від моделі та кількості завантажених програм.
Крім книжок, люди сюди також приходять на побачення. За словами Світлани Палюшок, тут склалися щонайменше дві пари. Вони знайомляться, читають книжки, грають у шахи або доміно. Ця бібліотека — справжній осередок для творчих людей. Адже попри те, що ці люди не бачать, вони малюють картини та пишуть вірші. Ось, наприклад, Степан Підлужний поєднує свою бібліотекарську роботу з поетичним захопленням. Уже п’ять його збірок з віршами вийшли друком. Остання — перекладена шрифтом Брайля.
Із Степаном, ми розмовляємо у фонді книжок. Тут зберігаються книги, перекладені на брайлівський шрифт. Свій зір чоловік втратив не одразу. «Повністю я осліп у 29 років, через вроджену хворобу ретиніт. Вона почала прогресувати починаючи з п’ятого класу. Однак уява в мене залишилася. Я часто прокручую перед очима ті картини, які бачив у своєму дитинстві. Тому зазвичай я пишу пейзажну лірику. Це те, що я хочу бачити, але на жаль, уже не можу», — розповідає поет.
Вірші Степан почав писати ще у 16 років. Він не має спеціальної освіти, однак як характеризує поет себе сам: «Маю чуйку на слово». Степан заочно закінчив училище культури і мистецтв. Тому за освітою він — бібліотекар.
На пари чоловіка водила його дружина, Марія. Вони познайомились на підприємстві. Вона одразу сподобалась Степанові. Уже майже 30 років вони живуть в мирі та злагоді. Подружжя також має доньку, котра закінчила університет та працює філологом.
Степан може зримувати щось у транспорті, і уві сні. Наприклад, якщо він вночі прокидається, і у його голові зринають рядки нового вірша, поет тихенько йде на кухню, аби не розбудити родину, та записує слова у зошит. Його він завжди ховає на антресолі.
У бібліотеці також висять різноманітні картини. Одна з них належить поетові та художникові Юрію Ломову, котрий є абсолютно незрячим. За словами Світлани Палюшок, він часто малює свої картини за образами з власних віршів. Зір Юрія нульовий, однак це не заважає йому жити повноцінним життям. Щасливо живе і жінка, котра дбайливо розкладає прикраси із бісеру на столі після конкурсу виробів між слабозорими людьми. На відміну від Степана, Надія Збожна, бібліотекарка, втратила зір у 35 років через травму на роботі. Вона показує мені різноманітні вироби із бісеру, і я одразу помічаю, що жоден колір з прикраси не вибивається із загальної композиції. « Слабозорі люди запам’ятовують у своїй голові схему малюнка, а зрячі, підказують їм розташування коробок із кольоровим бісером. Цю справу потрібно любити. Бісер — точно не для мене заняття. Я люблю готувати. Нещодавно на конкурсі посіла друге місце з приготування салатів. А торік, представляла торти. За ніч спекла коржі, а уже тут прикрашала їх кремами», — із посмішкою розповідає Надія Збожна.
У цій бібліотеці люди працюють не задля грошей, а заради власної ідеї: зробити справжній культурний осередок для слабозорих людей, котрі не відчуватимуть себе самотніми. Навпаки — приходитимуть не тільки по книжки, а й по хороші емоції та нові знайомства. Попри вади із зором, це місце стало домівкою для поетів, музикантів, художників, пекарів та майстринь із бісероплетіння. Їхнє життя прекрасне та кольорове у своїй уяві. І світ вони бачать, якщо й не очами, то вухами точно.
Крістіна ВІСЛЯНСЬКА.
Фото надані автором, частина з Інтернету