ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Вже відчуваю пульс у вухах, темніє в очах, а голова йде обертом. Усе в тумані, а на обличчі посмішка Чеширського кота. Усе це не наслідки покурювання трубки миру. Це – наслідки наркотику ХХІ ст., який полонив багато душ. Це – подорожі автостопом. Мама досі не може розмовляти від шоку? Тато не розуміє в кого пішла така дитина? Друзі думають, що ти з’їхав з глузду? Вітаю! Ви – типовий автостопер.
Чому ми обираємо це? Свідомий вибір на користь життя в мандрах. Сьогодні ти тут, завтра десь за сотні кілометрів. Пил на дорозі, втомлене тіло й безмежно щаслива душа. Очі захоплено слідкують за серпантином автомагістралі. Ти чекаєш найкращу пригоду. Слухай. Слідкуй. Живи на повну.
Усе починається із малечку, коли тато з мамою розповідають про далекі країни, а наша уява малює образи. Наш генетичний код – подорожі. В нас тече кров вічних мандрівників.
Ми не туристи, бо ніколи не знаємо, де будемо завтра. Ми їдемо туди, куди кличе дорога і не плануємо детальних маршрутів. Ми – мандрівники, які творять історію спогадами. Ми не були всюди, але це є у наших планах.
Ми веземо пил не тільки в кишенях, а наші мрії в жменях давно приросли до долонь й покрилися шаром нових. Одвічний супутник нашого стопу – музика, а те, що ніколи не знаходить місця у наших подорожах – поганий настрій. Ми творимо й витворяємо. Скоро навчимось бачити й пильнувати як Лінкей.
Наші поїздки найчастіше спонтанні, бо якщо намагатись спланувати геть усе, то ніколи не вийде те, що ми хотіли. Тому так, о десятій вечора ми вирішуємо їхати в іншу країну, швидко біжимо в магазин який працює до одинадцятої, а вже вранці чекаємо «нашу» машину до кордону.
Час стирається. Відчуття загострюються. Ти їдеш у салоні машини, говориш із водієм, а тимчасом одним пальцем листуєшся із майбутнім каучем. Хіба це не щастя?
Автор: Яна Русіна
Фото з Інтернету