Нещодавно у одному із львівських пабів гурт з Дніпра «Кімната Гретхен» презентував нову концертну програму. Вечір був дійсно атмосферним, незважаючи на кількість присутніх. За лічені хвилини до концерту нам вдалося поспілкуватися із солістом – Антоном Кістріном. Ми з′ясували, що ж таке щастя, чи потрібне «Євробачення» і чи є українське кіно. Про це читайте у нашому інтерв′ю.
Вітаємо у Львові! Як настрій перед концертом?
Настрій традиційний, передконцертний, нічого особливого. Це вже 7-й за рахунком концерт туру. Щодо настрою, то сподіваюся, що під час концерту він стане кращим. Так завжди буває.
Як проходить тур? Чи були якісь особливі очікування і чи вони справджуються?
Ні, ми вже давно нічого не очікуємо. Ми працюємо на результат. Якщо чогось очікувати, то ваші очікування можуть бути завищені, а це не зовсім адекватно. Краще просто робити свою справу чесно, якісно, а потім подивитися і проаналізувати помилки, якщо вони будуть. Поки що без особливих ексцесів.
Гурт еволюціонував від суміші альтернативного року та пост-гранжу до еклектичного інді-електро звучання. Як сприйняла це публіка? Це позначилось, наприклад, на відвідуваності концертів?
Публіка, як не дивно, сприймає це з розумінням, хоча ми зустрічалися з коментарями, типу, «що сталося?», «де рок і куди він подівся?»… Такі коментарі з′являлися після прослуховування аудіо варіанту нашого нового матеріалу, але коли люди приходять на концерти і бачать нас навіть в такому складі, напівелектронному, то відчувають, що рок-н-рол нікуди не зник. Він присутній у нас всередині і, навіть таким складом, ми можемо робити повноцінне рок-шоу, якщо хочете. Рок-н-рол це ж не жанр музики. Це емоційний спектр, в першу чергу. Це енергія в чистому вигляді. Не знаю, яка різниця, взагалі, еволюціонував, не еволюціонував. Якщо в якісному плані, то мені б хотілося вірити в це, а в якому жанрі робити музику, то це для мене не так важливо. Для мене існують два жанри – хороший і поганий.
Весняна новинка від Кімнати Гретхен – композиція «Мокра». Що уособлює цей трек? Це своєрідний подарунок до 8-го березня?
Трек вийшов 8-го березня. Насправді, це була не дуже вдала ідея. Мені здалося, що, в якості інтернет-релізу, він загубився серед безкінечного потоку в новинних стрічках якихось тюльпанів і різної ванільної херні. Подарунок… Нехай буде подарунок, якщо це так сприйняли наші слухачки. Насправді, пісня доволі іронічна, як мені здається. Якщо хтось впізнає в ліричній героїні себе, то дуже було б цікаво дізнатися про таке.
Нам відомо, що ви любите творчість Сергія Жадана. Якими письменниками ще захоплюєтесь?
На жаль, не так багато часу для читання і саморозвитку у мене є. Мені дуже шкода і через це я страждаю. Останнім часом читаю професійну літературу, пов′язану з технічними аспектами музики. А так щоб порадити вашим читачам… З молодих авторів мені, свого часу, сподобалася Таня Малярчук. Вона пише досить такі атмосферні штуки.
Як складаються відносини в колективі? У вас демократія?
У нас латиноамериканський комунізм: «от каждого по способностям, каждому по потребностям». От такий принцип.
Як ви ставитесь до «Євробачення»? Що думаєте про «O.Torvald»? І, взагалі, чи потрібні українським гуртам різні конкурси?
Це провокаційне питання. Спасибі за це. Я нормально ставлюсь до «Євробачення», на відміну від інших, радикально налаштованих, наших колег. Якщо людина агресивно налаштована і вона при цьому музикант і говорить про те, що це конкурс для геїв і домогосподарок, то, мені здається, що це якийсь самозахист. Напевно, в «каждойшуткеесть доля шутки». Я вам привідкрию таємницю, що «Кімната Гретхен» брала участь у відборах у цьому році й ми досі граємо пісню, яка було написана спеціально для конкурсу. Ми були на регіональному відборі і там з′ясувалося, що у нас є знайомі кастинг-менеджери різних телевізійних проектів. Зокрема, «StarMedia». Нам сказали:«Пацани, класна пісня. Що ви тут робите? Приїжджайте до Києва». Ми приїхали на телеканал СТБ і грали для продюсерів проекту. Потім нас познайомили з «о великим» КонстянтиномМеладзе. Він виявився напрочуд приємною людиною. Я радий, що він нас почув наживо.
Стосовно «O.Torvald»… У Львові, напевно, дуже люблять їх. Я думаю, що це однозначно кращий вибір країни серед усього іншого, що було заявлено. Чесно, то я подивився один прямий ефір. У мене з′явилися одні фаворити, але вони настільки неформатні, що точно б не представляли Україну. Це група «Сальто назад». Дуже вже сподобались. А для «O.Torvald» це логічний крок у розвитку.
Це єдиний колектив в Україні альтернативного напрямку, який останні 5-6 років демонструє такий стрімкий злет. За це їм низький уклін. Я спілкувався з Женею за декілька тижнів до початку конкурсу. Тоді вже оголосили список учасників і я побачив там купу цікавих імен, таких як Козловський, чи гурт «Пающие трусы» . У мене виникло питання: «Хто ці всі люди? Що взагалі відбувається?». З Женею ми зустрілися на Дніпрі, під час прем′єри фільму «Правило бою», в якому він зіграв одну з головних ролей. Потім ми потрапили на “after party”. Ми, звичайно, спілкувалися більше про гітари Жені, ніж про Євробачення. Я сказав, що буде за кого вболівати. Так і сталося. SMS-ки ми не відправляли, хоча, моя мама, напевно, це робила. Тепер вона знає, хто такі «O.Torvald». Я думаю, що це правильний крок для розширення аудиторії. Вони великі молодці. За ними цікаво спостерігати. Вони класно працюють в команді. Одне задоволення спостерігати з “backstage”, як працює гурт з технічної точки зору. Мені може деколи не імпонувати те, що вони грають. Я люблю окремі їх композиції. Наприклад, «Наші люди всюди» сміливо можна назвати треком року. Так що все класно. Я бажаю їм найяскравіше себе продемонструвати на конкурсі.
Ви кіноман. Чи слідкуєте за українським кіно? Чи бачите перспективу його розвитку?
Мені, з професійної точки зору, доводиться за цим слідкувати. У мене є авторський проект на одному з дніпровських телеканалів, який називається «Знято». Це такий культурологічний дайджест. Ми працюємо з кінотеатрами і розповідаємо про те, що є в прокаті й акцентуємо увагу, звичайно, на українському кіно, бо про це треба розповідати. Надзвичайно складно українським кінематографістам конкурувати і, тим більше, створювати бокс-офіси. Я відвідую різні покази, прем′єри і знайомий з українськими режисерами. В цьому аспекті я ваш колега.
Так, про що було питання? А, українське кіно… Ну, воно є =) Але це дивно, що воно є. Я дивуюся мужності й авантюризму людей, котрі беруться за великі проекти. Особливо, коли мова йде про повний метр. Я захоплююсь Любомиром Левицьким. Це чувак, який зламав і продовжує ламати систему зсередини. Він каже, що всі ці пітчі, держкіно – це абсолютна маячня. Режисери і продюсери навчилися знаходити гроші на проекти, але не навчилися приводити глядача. Тому, хто б там що не казав про Левицького, але він робить те, що в Україні не робить ніхто: він робить поп-формули кіно українського виробництва. У нас такого немає. Це, в принципі, основа кінопрокату. Важливо, щоб людина могла прийти в кіно і відпочити, а не сумувати за тяжкою долею України, чи вникати в якусь арт-хаусну драму.
Останній хороший концерт, який відвідали.
Один важко виділити… Це буде сольний концерт «Noize MC» у Дніпрі, Іван Дорн, «Hurts». Ще «Кімнати Гретхен» був концерт, я їх теж люблю:)
Що для Вас слава?
Слава? Так це наш сьогоднішній звукорежисер. Його звати Слава.
А якщо серйозно, то я не розумію цього поняття. В ідеальному світі слава і пізнаваність допомагають відкривати якісь двері, які не є доступними звичайним людям. Але на практиці я не знаю, що це таке і, якщо чесно, то слава Богу, що це так.
А що означає щастя?
У Вас такий філософський блок питань. Щастя – це свобода в максимально широкому розумінні. Це можливість робити те, що ти хочеш та бути на своєму місці. Щастя – це коли поруч кохані і рідні люди.
Що можете побажати нашим читачам?
Виходьте частіше на вулицю, дихайте повітрям. Дозвольте цій весні залізти до вашої лімфатичної нервової системи. Насолоджуйтесь кожним моментом життя. Кохайтеся і ніколи не хворійте.
Розмовляла Марія Масюк
Перше фото Ангеліни Чайковської, інші світлини із сторінки ВК події «Кімната Гретхен у Львові!» та сторінки гурту “O.Torvald”