«Big brother is watching you!» у книзі «1984»

Рабська ідеологія. Беззавітна віра в штучно витворені, однак священні ідеали. Благоговійний страх перед індивідуалізацією себе та своїх думок, продукованих нескореним розумом.

Світ – керований абсолютною владою механізм, де людина – безправна субстанція в каламутному коктейлі тоталітарної дійсності.

Страшно? Видихніть із полегшенням, адже прочитали Ви не елемент стрічки новин чи вступ до науково-публіцистичного дослідження. Це – добре відомий своєю приреченістю, безпросвітною безвихіддю, що неодмінно покличе в гості до найвразливіших читачів панянку Депресію, роман-антиутопія Джорджа Оруела «1984». Автор диявольськи вправно моделює шаблон людиноненависницького суспільства, де «війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – це сила», де 2+2=5 тільки тому, що так наказано думати. А краще не думати взагалі, атрофувати цю здатність, бо «Старший брат стежить за тобою!», бо навіть через альтернативні до офіційної ідеології міркування, хай тихесенько, хай на рівні підсвідомості,  належить нещадно карати.

Обіцяю дуже не спойлерити, але все-таки коротко повідаю про сюжет. Отож, головний герой – Уінстон Сміт (зауважте, навіть ім’я примітивне своєю шаблонністю, як для Британії) – живе в Лондоні майбутнього, де буквально все у найдрібніших деталях залежить від «Старшого брата», вождя керівної партії, без якого ти повітря з легень не випустиш, поки не дозволять. Працює тридцятидев’ятирічний Сміт у «Міністерстві правди», що дарує йому нечуваний шанс мати доступ до істинних фактів щодо всього знетямленого шаленства реальності. Головний герой, довгий час знаючи, хто є хто і що є що довкола нього, не може примиритися з нелюдською ідеологією тоталітарного режиму, бездіяльним черв’яком у якому був і він сам. Зверніть увагу на використання конструкції минулого часу в попередньому реченні. Так, Уінстон Сміт, зрозумівши, що втрачати йому нема чого, вирішує протистояти партії. Спочатку, здавалося би, досить аморфно – за допомогою ведення щоденника, однак в умовах цілодобового шпигунства за особою цей вчинок – перший, божевільно хоробрий крок до наперед визначеного викриття і пекельної розплати за вільнодумство.

Далі Оруел, аби надати своєму безкрилому творінню відтінок ліричного польоту, гармонійно вплітає в сюжет  Джулію – працівницю «Міністерства правди», бунтарку, що призвичаїлася безкарно порушувати закони, прикидаючись палкою поборницею партії. Дівчина, закохавши в себе головного героя, надихає його таємно вчиняти крихітні протести, переступаючи через офіційні тоталітарні правила.

Й от уже Уінстон Сміт, та безправна субстанція в минулому, набирає повітря в легені, щоб виразно, хоч і пошепки, заявити про свою незгоду з усталеним режимом. Він та Джулія довірилися позірній надійності О’Браєна – високопоставленого члена партії – та  відкрили перед ним усі карти, беззастережно вірячи, що він належить до підпільного Братства, яке бореться проти партії та за гуманістичні ідеали.

Заколисуючись у любові, захлинаючись від ілюзорної переоцінки сил, герої безповоротно втратили жалюгідні залишки від почуття міри та безпеки, перейшовши всі можливі межі адекватного сприйняття дійсності.

Вони – в капкані.  Застрягли без надії на порятунок. Партія сильніша, партія їх зломить. Вихід один, якщо це можна назвати виходом за умов, коли головні герої програють на всіх фронтах, – зрадити один одному. Думкою. Дозволити зогнити. Забути, залишити, розлюбити.

Чи судилося цьому стати жорстокими реаліями? Чи пожертвує Уінстон Джулією? А може, Джулія Уінстоном? Чи переможе партія? Чи є вихід з безвиході? Заінтригувала? Дочитаєте самі. Однак пам’ятайте: «Big brother is watching you!»

Автор: Карина Сайфудінова

Фото надані автором