ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Рік виходу: 2015
Оригінальна назва: Mustang
Режисер: Деніз Гамзе Ергювен
Після того, як минулого року Оскар за найкращий фільм іноземною мовою отримала британсько‒польська стрічка «Іда», Франція висунула на престижну кінонагороду не менш цікавий фільм, в якому жіноче питання розглядається з зовсім неочікуваного боку. Фільм «Мустанг» можна назвати французьким лише через те, що він був знятий на французькі кошти. Це дебютна стрічка туркені за походженням Деніз Гамзе Ергювен, випускниці престижної кіноакадемії La Femis. Перед номінацією на Оскар картина встигла зібрати нагороди найрізноманітніших кінофестивалів, серед яких: Пальмова гілка у Каннах та Ґран‒прі́ Одеського кінофестивалю.
Фільм, котрий є частково автобіографічним для режисера, зачіпає питання рівності чоловіків і жінок, що, на жаль, не втрачає своєї актуальності навіть у нашому прогресивному двадцять першому столітті.
В основі сюжету — історія п’яти сестер‒підлітків, які живуть у глухому селі на півдні Туреччини. З перших кадрів можна насолодитися всією красою і свободою їхнього юного життя на тлі сонячного берега. Дівчата безтурботно граються зі своїми однолітками хлопцями. Однак за їхні невинні ігри одразу ж приходить розплата і вони назавжди повинні розпрощатися з безтурботністю попереднього життя. Осиротілих дівчат виховує бабуся, яка має доволі середньовічні погляди на їхнє життя і майбутнє. Ігри змінюються реаліями дорослого існування, в якому найважливішою є думка оточуючих. Дім, що був найщасливішим місцем для них, в один момент обростає стінами і стає справжньою тюрмою. Яскраві кольори їхнього одягу змінюються на безформні коричневі сукні, у порівняні з якими тюремні роби не таке і погане покарання. З вільних, енергійних і молодих красунь хочуть зробити не більше, аніж ідеальних рабинь для майбутніх чоловіків.
Після того, як «товар» був підготовлений, прийшов час продати його майбутнім чоловікам. Ритуал сватання показаний з долею комізму, якій не вдається розбавити печаль від цієї несправедливості. Лише найстарша з сестер одружується з коханим, а інших чекає той суджений, який найбільше приглянеться родичам. Всю абсурдність традиційного весілля можна побачити в сцені, коли після шлюбної ночі необізнані у фізіології родичі нареченого везуть дівчину до лікаря заради перевірки її вірності перед весіллям. Цю реальну історію режисерка почула від свого друга-лікаря, що не раз мав справу з подібною відсталістю таких освічених в «любовних» справах батьків. Кожна з сестер по-своєму виражає непокору проти традиціоналізму своїх рідних. Та найбільше вражає наймолодша з сестер (певне альтер его режисерки картини), що вирішує навчитися водити і поїхати до Стамбулу. Спочатку це здається просто дитячою мрією, та в кінці глядач може переконатися, що в дівчат не залишається іншого виходу, окрім втечі. Чи стане ця втеча своєрідним хепі–ендом, це вже можна залишити на думку кожного, хто її перегляне, та найважливіше те, що жодна з них не дала зламати свою любов до свободи. Цікавим моментом є те, що жодного разу у фільмі не згадуються жодні приписи ісламу. Стрічка не є викликом проти ісламу, а скоріше засудженням чоловічого шовінізму, що часто лежить поза межами релігії. Навіть анонімність селища, де розгортається ця драма, ніби говорить, що це може відбуватися у будь‒якому місці і поза межами Туреччини.
Неймовірно яскрава, ніжна і по-своєму неймовірно сумна картина безперечно є одним із фаворитів цьогорічної кіноакадемії. Своїм фільмом Деніз Гамзе Ергювен надає голос тим знедоленим жінкам по всьому світу, що страждають від лицемірства традиції та моралі.
Автор: Юрій Кушнір
Фото: з Інтернету
