Напівдикий і неприборканий

“У сучасній Англії, де серед людей живуть Чорні й Білі чаклуни, які ворогують між собою, сімнадцятилітньому Натанові ведеться дуже непросто. Адже він – ЧБ, Напівкодовий, ні Чорний, ні Білий. На нього полюють Білі маги, його не сприймають Чорні. Він закоханий, але навіть на дівчину, якій належить його серце, ледве чи може покластися – хтозна, можливо, вона теж шпигунка? Натан здобув свій унікальний чарівний Дар, але опанувати його дуже складно – звір, що живе у хлопцеві, надто любить вбивати. Проте навчившись керувати своїм Даром, Натан допоможе відновити втрачений баланс сил у відьомському світі, і нарешті визначиться, який же він: добрий чи все-таки лихий?” (анотація з сайту Видавництва Старого Лева)

“Відчуєш дух важкий мій в похололих грудях,
Мої ридання стиснуть тобі горло”
Вільфред Оуен “Здичавілий від усіх жалів”

У другій частині авторка порадувала новими цікавими персонажами, такими як Ван і Несбіт. Складно уявити собі, яким був би роман без цих двох. Ще більше радості додав Маркус. Тут читач разом із Натаном більше дізнається про нього, як про людину, а не примару, оповиту плітками і міфами, як про чоловіка, який кохав, про батька, чиєму синові було напророчено не занадто радісні речі.

У “Напівдикому” Натан вже не дитина і не підліток. Це юнак. Молодий чоловік, якому доводиться проливати кров заради того, щоб жити. “Вбивай, щоб не бути вбитим” – ця фраза дуже добре передає настрій другої частини. Звір – дар, який прийшов до Натана разом із дарами, не просто якийсь талан, здібності… Це ніби жива істота, дух свободи і волі, яких так не вистачає Натанові.

“– І це дивовижно, Габріелю, бути ним цілковито, абсолютно… Бути повністю й абсолютно диким”.

У другій частині більше Габрієля і Анналізи. І автор їх ніби протиставляє, показуючи протиріччя у самому Натанові, який хоче бути Білим, добрим, якою йому бачиться дівчина, яку, як він гадає, він кохає, але водночас відчуває себе ближчим до Чорних з тілом Чорного чаклуна і підтримкою і розумінням з боку Габрієля.

“Ґус думає, що я не справжній чаклун, бо я ані Чорний, ані Білий. Судячи ж зі слів Габріеля, я досконалий чаклун, в якому Чорне возз’єдналося з Білим. Для Білих магів я – Чорний. Для Ван я просто звичайний відьмак. А для батька… Я не певний, що саме він думає про мене. Можливо, варто запитати про це, коли він прийде сюди? Але я не ставитиму йому ідіотських запитань”.

Також тут піднімається ще одна важлива тема, яку вперто і довго замовчували в Україні, а особливо в українській літературі. Це кохання, яке відчуває Габрієль до Натана. І відчуття Натана до Габрієля.

Це кривава частина, більш кривава і жорстока, ніж попередня. Авторка показує читачеві, що дії Натана доцільні, проте лишає робити висновки самому читачеві.

Автор: Кобзар Владлена