Наш менталітет? Знаки Зодіаку чи виховання?

Чим все-таки пояснюється людська байдужість? Байдужість, яка провокує (чи, може, пророкує?) соціальне невдоволення та несусвітню озлобленість. Байдужість, яку демонструють щоденно. Та що хтось демонструє, МИ демонструємо. Вдаємось до цього своєрідного захисного інстинкту чи звички з потребою і без неї. Інакшими словами байдужість можна було б назвати ігноруванням, нинішнім сленгом «ігнором».

Мовляв, мені байдуже, коли сусід, що живе поверхом вище (чи нижче?), наївся оселедцю з молоком і просить мене дати йому таблетку проти шлункового болю в 5 ранку, бо у нього невчасно спорожніла аптечка, перепрошуючи за кожне слово та обіцяючи щедру винагороду. Мені байдуже, тому що 5 ранку, вставати о 6, а я заснув о 3, бо довго колупався в носі пальцем, себто в Інтернеті, переходячи з одного посилання на інше відео про котиків, зайчиків та пандочок, потім ще довго думав, скільки годин мені залишилось спати, нарешті вимкнув комп’ютер, ліг…і ввімкнув телевізор. Тому мені байдуже, що сусідові зле і він вже вкотре змінюється в кольорі обличчя, змінюючи почергово всі кольори світлофору, а може, і веселки, адже я не висплюсь через нього, а це вже третя ніч підряд. І сусід стовідсотково винний у попередніх двох недоспаних ночах! Так само як мені  і байдуже на те, що ті 2 ночі я просидів за комп’ютером до 5, просто сусід не зайшов, а цієї ночі я нарешті вирішив  виспатись. І тут, як кажуть, «Здрастє». Тому я даю йому таблетку і з невдоволеним фейсом усвідомлюю, що мені так само байдуже, що буде з тим сусідом, буде він далі зеленим чи нарешті викличе швидку і дасть мені виспатись.

Не байдуже тільки те, що спати залишилось ПІВГОДИНИ. Хоча, цілком можливо, за гарного настрою я ще таки запитаю у нього, як його самопочуття. Або не запитаю, бо і так буду бачити його. Ходить? Живий? Слава Богу. І чому він мені не дякує на кожному кроці, то ж я йому життя врятував.

Я природжений альтруїст, який з мене егоїст? А байдужість, вона ховається переважно в дрібницях, десь між тим альтруїзмом та підсвідомістю. Саме тоді, коли ми думаємо, що нам самим ніколи не знадобиться допомога, наша хата ж скраю.

Припустімо, того ж недоспаного, невдалого дня, коли вночі ти (чи я?) рятуємо життя смертельно хворому сусідові, зранку біжимо на маршрутку. Доки вибігаємо з магазину, куди заходили, щоб купити собі жуйки, двері, ясна річ, зачиняються. Нагадую: наступна за півгодини. Носом  в ніс опиняємось перед тим злостивим транспортом, жевріючи неабиякою надією, стукаємо у вікно, махаємо рукою (можна обидвома, хоча це навряд врятує), робимо ще кілька «натякаючих» рухів, які чітко дають зрозуміти, що ми б хотіли, хай би дав Господь, приєднатись до сидячих там. І як на вашу думку? Пасажири, помітивши нас – мене чи тебе, просять водія зупинити автомобіль? Можливо, здіймається просто таки неймовірний галас з проханнями про допомогу? Чи один за одним люди починають виходити з маршрутки на знак власного протесту та підтримки неуважності з боку водія? Може, з криками відчинити двері люди кидаються на нього? Можливо, вони власноруч намагаються припинити рух автобуса?

НІ.

Усі, очевидно, сидять непорушно, дивлячись мені, тобі, нам у вічі, розглядаючи мій синій шалик в дрібні рожеві квіточки і білі шкарпетки, а ще мою ж таки паніку. Деякі посміхаються, деякі обертаються в іншу сторону, побачивши там, вочевидь, слона посеред дороги чи білу ворону, дехто з них щойно знайшов щось цікаве та інтригуюче у своїй сумці. АБИЩО, тільки не прохання зупинитися!

У такому випадку я б радила не дивуватись. Згадайте краще про свого нічного прибульця, на якого вам було, м’яко кажучи, байдуже.

І тоді неважливо, чи ви працюєте в лікарні (чи, може, в пожежній?) і поспішаєте рятувати чиєсь життя… Або запізнюєтесь на співбесіду, яка вирішуватиме безпосередньо ваше майбутнє. А, може, ви запізнювалися на потяг? Авжеж, залізничний знаходиться не в тому напрямку, ви без валізи та не у білому халаті. Але навіть це, повірте, не допомогло б ні вам, ні мені, ні комусь іншому.

Як пояснити байдужість тих людей? Це менталітет? Виховання? Знаки Зодіаку? Ні, це звичайнісінький ефект бумерангу, який спрямував ваш «ігнор» прямісінько в лоб, зачепивши мозок…і, можливо, душу, ба навіть серце. Якщо ж душа чи серце залишились цілими та неушкодженими, тоді посеред ночі сусідові варто завітати до вас ще раз.

Автор: Марія Марковська

Фото: з Інтернету