Егоїзм – вроджена риса, що проявляється в будь-якому віці. Навіть у дітей, які ще не навчилися говорити. Захист, передусім, власних інтересів – інстинкт виживання, ще один базовий закон джунглів. Пригадую, якось у дитсадку зі мною трапилася неприємна історія. Ймовірно, через те, що іграшки на полицях у вільному доступі для кожної дитини, тож ніхто не мав права привласнити улюблену. Серед кольорових слоників, качок, зайців та мишенят сховалося непримітне ведмежа білого кольору. Думаю, сьогодні я навіть не помітила б його, вибираючи подарунок у магазині іграшок. Але тоді все було інакше: більшість дітей (переважно дівчаток) неймовірно жадали погратися ведмежам. Вони відбирали його одна в одної, ховали під подушку (а то й футболку), проте іграшка ні в кого довго не затримувалася. Врешті-решт, діти полишили спроби заволодіти бажаним…окрім двох дівчаток, однією з яких була я. Шарпаючи нещасне ведмежа за лапи та голову, кожна намагалася вибороти своє право на «щастя». Коли дійшло до криків, бійки і сліз, вихователька забрала іграшку й поклала її на шафу, так високо, що ми не могли до неї дотягнутися. Мене і це не зупинило. Пригадую свої відчайдушні спроби дістатися крихітною долонею до ще меншої лапи ведмедика…Шкода, що іграшка набридла мені значно швидше, аніж я змогла стягнути її з верхньої полиці шафи.
Мимоволі пригадала це під час перегляду короткометражки «Баланс» − найвідомішої роботи братів-близнюків Кристофа й Вольфганга Лауенштейнів, що навіть здобула премію «Оскар» у 1990 році. Мультфільм доволі примітивний у графічному плані, проте зрозуміти його направду важко. Як тільки зникають вступні титри, на екрані з’являються 5 однакових лялькових героїв – худих лисих чоловічків із видовженими обличчями й темними повіками. Вони стоять на хисткій платформі десь у відкритому просторі та приречені балансувати на неслухняній «землі», що буквально тікає у них із-під ніг, вихиляючись у різні боки за найменшої вагової нерівності. Нестерпна легкість буття, як сказав би Мілан Кундера. Кожен із зображених людей має свій порядковий номер: один – 23, інший – 51…Зрештою, це не має значення, зрозуміло одне: всі вони належать до стада й не вирізняються індивідуальними якостями. Ситуація змінюється, коли одному чоловічку таки вдається «вивудити» з «океану» внизу чудернацьку штукенцію – запилюжений ящик із круглою ручкою збоку. Спочатку герої балансують на платформі на користь щасливцю, бо й самим цікаво, що ж то за річ і як нею користуватися…Та вже згодом кожен прагне заволодіти ящиком: бачте, якщо кілька разів повернути ручку збоку, з нутра коробки лунає джазова музика…Нічого собі! Справжній скарб. Один із персонажів навіть починає пританцьовувати. Зчиняється справжнісінька веремія: ящик «їздить» від одного кутка платформи в інший, аж поки одному з героїв не спадає на думку сісти на нього та зіштовхнути вниз своїх конкурентів. От тільки бажаного він так і не здобув: задля того, щоб підтримувати клятий баланс, нахабі довелося розлучитися з музичною скринькою. Тепер ящик мирно лежить неподалік від самотнього егоїста, який не може поворухнутися через ризик упасти в безодню. А все було б інакше, якби скряга врятував бодай того товариша, що повис у повітрі, тримаючись за край платформи…Змогли б користуватися здобутком по черзі. Та хіба егоїзм визнає рівність та шукає компромісу?
Мультфільм можна вважати своєрідною притчею. Він показує, як через егоїзм та конкуренцію розшаровується суспільство, на що здатна людина на шляху здобуття бажаного…Безпека однієї людини, по суті, залежить від дій іншої. Стабільне життя суспільства прямо пропорційне злагодженій роботі частин цього «механізму». Залишається тільки здолати власний егоїзм – найпоширенішу причину самотності. Але хто відповість, як це зробити?
Автор: Тетяна МАЦКЕВІЧ
Фото: з Інтернету