Важливе
Історичні грані Марка Леві, «Діти свободи»

Історичні грані Марка Леві, «Діти свободи»

Присвячується жертвам Голокосту, які загинули у вирі Другої світової війни.

  Найстрашніші події в історії траплялися, коли людей позбавляли свободи. Тоді виникали режими (*у деяких країнах вони досі існують) , які правили суспільством з допомогою брехливих ідеологій, чи пропаганди.  Роман  французького письменника Марка Леві  про час, коли ціла країна втратила свободу, і про людей для яких це поняття було важливішим за життя. Цей твір розповідає нам про Рух Опору у Франції, коли тисячі громадян об’єдналися одним прагненням – звільнити країну від нацистської окупації.

Снайпери французькі

   (французькі партизани у засаді)

Чи страшно боротися з імперією зла, де знищення життів відбувалося за принципом конвеєра? Це дивне питання. Однак зовсім молоді люди, навіть не французи за національністю, повстали проти тоталітарного засилля. Вони не злякалися розстрілів, тортур, знущань, зради. У так званій «Команді 35» про яку йдеться в книзі, соратники навіть не мали права на особисте життя, були приречені на самотність.  Адже від людини, яка має сердечну прив’язаність  легше досягнути зізнання під час тортур.  

  «Людина може змиритися із власною смертю, але не з відсутністю тих, кого любить» ( Марк Леві «Діти свободи»)

    «Діти свободи – це підлітки різних національностей: іспанці, венгри, поляки, чехи, євреї, чиї родини з різних причин мігрували до Франції, яка стала їхньою Батьківщиною» (з рецензії до роману)

   Родзинкою роману є те, що сюжет будується на реальних подіях. Адже дідусь письменника був учасником французького Руху Опору. Його прототипом і є головний герой – рудий вісімнадцятирічний хлопець Жанно, від імені якого ведеться оповідь.   Вражає також те, що хоч роман написаний дуже простою, без вишуканих фраз мовою, він  торкається глибин серця. Там є відверті сцени насилля, які шокують чутливого читача. Перше вбивство (яке доводилося здійснювати майже всім членам Руху Опору, тероризм був на той час методом боротьби), постійні сцени страти, адже відважні борці дуже часто закінчували своє життя на гільйотині, або були розстріляні. Від цього читач ще більше відчуває – для всіх цих молодих людей боротьба за свободу не була грою, це був усвідомлений вибір, ходіння по  тонкому лезу смерті.  Однак навіть у застінках темного жаху, в душах втомлених стражданнями людей залишалося місце людяності і милосердю. Національні, чи релігійні відмінності стиралися:

    «Ось бачиш, яку я історію тобі розповів – історію французького кюре, який віддавав свою їжу, щоб врятувати араба; про араба, який рятував єврея, допомагаючи йому не втратити віру у людську шляхетність, про єврея,  який підтримував араба, котрий помирав, в очікуванні власної смерті, словом я розповів тобі про світ звичайних людей з його митями неочікуваних і світлих чудес» (Марк Леві «Діти свободи»)

   У романі  «Діти свободи» особливо гостро відчувається мотив страждання. Страждання не лише психологічного, морального, але також фізичного. Це яскраво бачимо на прикладі ув’язнених членів Руху. У тюрмах робилося все, щоб забрати у них найважливіше – надію.

    «Нас запхнули на саме  дно життя, в похмуру, тісну, тюремну діру, де живуть муки і хвороби. Але навіть у цій мерзотній дірі, у найщільнішій пітьмі, горіла крихітна іскорка надії, слабка, як шепіт» (Марк Леві “Діти свободи”)

   Коли в’язнів везуть у Дахау – концтабір смерті, їх не розміщують у звичайних вагонах, а змушують їхати у вагоні для худоби. Їм не дають води, їжі, багато-хто не має змоги навіть лягти на підлогу. Цей вакуумний простір наче символізує саме життя – коли люди перебувають у полоні між буттям і небуттям, між небом і землею, між тваринячою і людською сутностями. Однак, навіть тут члени «Команди 35» не втрачають дружнього ставлення одне до одного, простягають руку допомоги, згадують минуле.

в концтаборі Берген-Бельзен, квітень 1945(Жінки в концтаборі Берген-Бельзен, квітень 1945 року)

    Особливим моментом є час, коли в’язні перебувають у старій, закинутій синагозі. Це сакральне місце, пробуджує друзів до трансцендентних роздумів, змушує згадати своїх батьків. І Жанно разом зі своїм братом Клодом відновлюють у пам’яті один момент: коли їхній тато, навіть не знаючи слів івриту, в шабат, все одно, своїми словами, тарабарщиною, читав молитву перед усіма членами сім”ї. Образ родини, віри у сталі традиції, які власне і становлять фундамент для кожної людини ніби оживляє друзів, додає сил продовжувати складний життєвий шлях.

   Однак кінець роману сумний. Більшість членів «Команди 35» були знищені в концтаборах, розстріляні, знівечені. Ці люди ніколи не повернулися до нормального життя. Французька влада закривала на це очі: «Нам потрібні корінні громадяни країни, які зрештою об’єднаються навколо генерала де Голля»(з роману).  Іронія долі – свободу державі від страшного, кровожерливого окупанта вибороли чужинці – люди, яких так і не змогли прийняти у суспільстві.

  Але Жанно вижив. Він виконав обіцянку, яку дав своєму товаришу, що за крок до перемоги помирав: знайшов кохання, народив дітей, заклавши у їхніх душах той незламний дух свободи.  Адже гаслом відважних бійців Руху Опору були слова:

   «Одного чудового дня до нас повернеться весна». (Марк Леві “Діти свободи”)

   Такі книги хочеться читати. Вони болючі, жорсткі, адже  надто чесно показують недоліки людини, її жахливі грані. Але водночас саме у таких творах завдяки принципу контрастності відчувається світлий бік людського «Я», здатність боротися із Вселенським злом.  Ці книги доводять, що рано чи пізно, завдяки зграйці невиправних мрійників світ змінюється на краще. Напевно, потрібно просто вірити у перемогу і робити щось, аби ту перемогу пришвидшити.

Автор: Оксана Бабенко

 Фото:з Інтернету