«Осінь залишає свою м’якість, і переходить до колючої, дощової пори. Не пам’ятаю, щоб літо встигло хоча б попрощатися». Девід Мітчелл
Осінь скоро закінчиться, і повільно перейде в зиму. А може, і дуже різко. У кожного по-своєму.
Якщо початок золотої пори ще можна назвати різнобарвним і трішки теплим, то листопад є завше колючим періодом осені. Взагалі, він є такою собі перехідною ланкою між літом та зимою, радістю і відчаєм, гарячістю та черствістю. Це зовсім не означає, що зима буде сумною. Просто важко перестрибнути із босоніжок одразу на чоботи, із безтурботних днів у дні відповідальні.
Для не надто болючого стрибка і існує листопад. Він є кожного року, і кожного року до біса такий схожий… Одним словом – консервативний. Тому й думки про нього із минулих століть не втрачають ваги, тим паче, мислі письменників, які вміли і вміють передавати усі нерозгадані людські відчуття словами.
– Який твій улюблений місяць?
– Листопад.
– Чому?
– Тому що небо високе, і відчувається печаль самотності, серце тривожно б’ється, здається, ніби стаєш сильнішим. У повітрі відчувається якесь пожвавлення, і ти перебуваєш у передчутті справжньої зими.
Восени ми всі перетворюємося на самотніх. І робимо це добровільно. Набридає гамір, який улітку надавав сили, затишок вбачається у чашках гарячого чаю та поринанню у внутрішній світ. Хоча Ремарк вважає інакше: «Вже осінь. А восени не слід залишатися одному. Пережити осінь і так доволі складно».
Ще один елемент осені – дощ. Він є незвичайним явищем природи. Падає із одного неба, шумить тільки альтом, однак кожен сприймає його по-різному. Роздратованість, ейфорія, спокій, суєта – усі ці емоції існують одночасно, коли надворі падає все ж стандартний дощ.
«Дощ – не просто небесна вода. Я думаю, дощ – це завжди якийсь знак…»(Ельчин Сафалі)
«Коли йде дощ, здається, що ось-ось щось згадається».(Рю Муракамі)
«Я, наприклад, дуже люблю, коли в неділю йде дощ. <…> Якось більше відчуваєш затишок». (Ремарк)
Якщо листопад ще й викликає у вас ностальгію, то варто брати приклад із листя. Воно морщиться і потребує спалення. Так само інколи потрібно робити із старими, заношеними спогадами. Бо через них у вашому житті не може з’явитися нічого нового.
«Я збирав у душі уривки пам’яті, як збирають у купку осіннє листя, щоб потім спалити». (Рей Бредбері)
Автор: Катерина Воронова