Остання муза Коцюбинського

Напевно, Михайло Коцюбинський один із найбільш своєрідних і загадкових письменників, яких вивчають у старших класах. Хто не пам’ятає його «Intermezzo», «Тіні забутих предків»?  Здавалося б як можна такий цілковито живописний жанр, як імпресіонізм ввести у літературу?  А от Михайлові Коцюбинському це вдалося. Для цього напевно треба було мати дуже нетривіальне, наповнене цікавими враженнями життя. (на першому фото Коцюбинські з чотирма дітьми)

І таке життя у Коцюбинського було. На його долю припало 3 кохання – в юності до Марії Міхнєвич, якому в силу обставин не дано було завершитися шлюбом, затим до Віри Дейші, яка стала берегинею домашнього вогнища Коцюбинських і більшу частину життя присвятила служінню творчій натурі митця, а також до Олександри Аплаксіної, яку Михайло зустрів дещо запізно.

    «Прекрасний жіночий лоб, темне стрижене волосся до плечей і величезні сині очі, серйозні, що вдивляються уважно… у мене після зустрічі на душі світлий сум і радість, що є на світі такі чудові дівчата», — так писав про курсистку Віру Дейшу відомий російський письменник Вересаєв.

І Віра припала до душі молодому Коцюбинському. Витончена, обізнана в новинках літератури, освічена дівчина невдовзі вийшла заміж за Михайла Михайловича, який умів бути романтичним і у своїх листах до жінки називав її тендітно та закохано «Середенятко, моє». (на фото збоку Віра Дейша та Михайло Коцюбинський)

Час спливав. І от через шість років шлюбу Коцюбинський розуміє, що Віра йому набридла. Це й не дивно, матір чотирьох дітей, хороша і віддана дружина Віра Дейша поволі тьмяніла. Окрім клопотів на роботі, вдома (родина постійно страждала від безгрошів’я),  Віра мала опікуватися чоловіком, який часто хворів, мав напади депресії, творчі кризи. Таким чином письменник шукає втіхи на стороні. Його музою стала Олександра Аплаксіна.

Живучи у Чернігові, Коцюбинський аби підтримати родину матеріально працював у статичному бюро. Молода, красива і трохи сумна працівниця бюро Олександра Аплаксіна вразила чоловіка.

Він закохався пристрасно і невідворотно. Два довгих років Коцюбинський чекав на взаємне почуття. Олександра довго не наважувалася відповісти на закоханість чоловіка, адже роман з одруженим у маленькому містечку це хрест на репутації юної панянки. До того ж дівчина була зобов’язана допомагати матері та молодшим сестрам, які позбавившись годувальника батька, потребували матеріальної підтримки.

«Ці спроби тривали кілька років – я не схильна була піддаватися спокусам, тому намагалася не реагувати на них.

«Ти – начальник.

Ти – одружений чоловік

Але й ти – кого потребувала» (з книги про відносини Коцюбинськго і Аплаксіної, авторства Бабари Редінґ  «Безумці»)

Ця книга є чудовою змогою дізнатися про стосунки Михайла Михайловича і Олександри Іванівни. Твір Барбари Редінґ є дуже сміливим епістолярним експериментом. Читач має нагоду мандрувати не лише надрами підсвідомісті коханки письменника, але й простежувати біографічну нитку митця глибше, аніж будь-де, адже роман написаний крізь призму швидше емоційну, але й фактичну водночас. Авторка робить незвичайну спробу написати уявну сповідь Олександри Аплаксіної, яка будується на основі  любовних листів Коцюбинського до коханки. Сюжет нібито дуже простий – письменник у пошуках музи, немолодий чоловік, який закохується у свою підлеглу, прагне банально затягти її до ліжка… Але роман зачіпає набагато глибші пласти людських відносин, він показує кохання-дружбу-привязаність-потребу у об»єкті ніжного почуття, показує кохання літературне, пронизане образами, жаданнями, емоціями, розчаруваннями і всепрощенням. Твір дещо вражає своєю відвертою манерою написання, Олександра Аплаксіна (словами авторки Барбари Редінг) ніби ділиться з нами своїми снами, страхами, почуваннями. Читач починає розуміти цю особу – жінку, яка знехтувавши власним самолюбством, вже й не очікуючи на те, що стане дружиною Коцюбинського, продовжує віддано кохати і чекати того з численних закордонних поїздок. Роман пронизаний болем розлуки, болем недосконалості людського єства.

З твору:

«Якщо довго тебе не бачу, то маю відчуття, що втратила зір, наразі від мене тобі»

«Насолодившись, усміхнена, кажу, що таких безумців як ми, більше не знайдеться на світі. Я впевнена. Ти згоден зі мною. І цю свою згоду висловлюєш ще одним пожаданим поцілунком. А сніг падає, падає далі»

«Пташка так мерзне, що може зовсім замерзнути. Ти не голубиш її по кілька (самотніх) тижнів: справи, справи, справи..»

(на фото Олександра Аплаксіна)

Сам стиль оповіді може здатися напрочуд егоїстичним. Для головної героїні роману нібито не існує цілого світу, лише Михайло Коцюбинський,  вона і їхнє кохання. Жінка практично не задумується про дружину митця, їй нібито це і нецікаво… Але читач має пам’ятати, що твір писала не сама Олександра Іванівна, а письменниця Барбара Редінґ, яка інтерпретувала цей образ саме таким чином.

У будь-якому разі твір буде цікавий усім, хто небайдужий до літератури та її постатей.

 Автор: Оксана Бабенко