Важливе
Школярка, яка відроджує народне мистецтво

Школярка, яка відроджує народне мистецтво

Напевно, мати хист до художньо-прикладного мистецтва це неабиякий дар. Адже свої думки, мрії, бачення світу можна перенести на папір, втілити у різноманітних виробах. Але ще краще, коли ти, окрім творчості, цікавишся і мистецькими тенденціями, науковим аспектом мистецтва. Саме такою є школярка з Полтави Даша Бичкова.

 –  Як мені відомо, ти займаєшся науково-дослідницькою діяльністю у сфері мистецтва. Точніше, ти досліджуєш життя і творчість відомої килимарниці Надії Бабенко. Розкажи про це?

06.042014.9

На фото Надія Бабенко

–  Надія Несторівна захопила мене надзвичайною працелюбністю і тим, що фактично все своє життя присвятила мистецтву. Адже створювати килими – це насправді вельми кропітка робота, якою зараз мало-хто займається. Часто сучасні митці надають перевагу швидкому створенню своїх творів, аби їх швидше і дорожче продати. Після того, як килимарська фабрика у смт Решетилівка припинила своє існування, є дуже мало митців, які ще відважуються довгі вечори коротати за створенням килимів.

– Як так сталося, що людина, яка фактично жила у іншій епосі і займалася народним мистецтвом зацікавила ученицю школи?

– Надія Несторівна зуміла поєднати у своїх килимах елементи народного і авторського. Як можна робити живописні твори не з допомогою пензля, а звичайних ниток? Ця жінка була дуже активною людиною і активним митцем. Вона видається мені схожою на мою бабусю, яка власне і відвела мене у художню школу і дала мені поштовх до творчого розвитку.

– На превеликий жаль, минулого літа на килимарське відділення до Решетилівського училища народних промислів ніхто не подав заяву. Студенти хочуть бути швеями-закрійниками, вишивальницями, але не килимарями. На твою думку, період такої жахливої байдужості до цього виду народного мистецтва мине?

– Все залежить від людей, від їхнього розуміння. Люди думають так: “От стану я килимарем, і що?”. Мало того, що килими створювати дуже довго і важко, то продати їх не легше. Це праця, яка вимагає неабиякої пошани і оплати. Не кожен може дозволити собі купити такий твір мистецтва. Якщо влада задумається і візьме курс на відродження народних промислів, українізацію, то не виключено, що килимарство матиме майбутнє.

– Розкажи про свою творчість. Які образи, мотиви і орнаменти переважають у твоїх живописних творах?

– Якщо говорити про живопис, то я захоплююся пейзажним живописом. Мені подобається влітку прокинутися о 5 годині ранку і вже о 6 малювати. Адже саме вранці можна “вхопити” світлові ефекти, почуття природи. На мене вплинула творчість полтавської художниці Марини Рожнятовської. Я познайомилася з нею в 10 років, вона дала мені майстер-клас з акварелі, саме після цієї зустрічі я все літо малювала акварель. Пізніше, я знайомилася з різними техніками і навіть зробила кілька робіт олійними фарбами.

– Якими ще творчими видами діяльності займаєшся?

– Я полюбляю плести вироби з бісеру. Одного разу на конкурс “Полтаво, красуне моя!” я сплела Герб Полтави. І хоч плела цілих 2 місяці, мені це дуже сподобалося. Також ще малюю на склі, зокрема у мене є картина на склі під назвою “Моя сім”я”, де в образах-символах втілила всю свою родину, також захоплююся технікою “батик”.

06.04.2014.10

“Моя сім’я”

– Розкажи для читачів журналу “ARTarea” про техніку виготовлення “батика”.

Батик буває холодний і гарячий. Є така густа рідина, яка створює контур як олівець, і не дозволяє фарбі виходити за межі. А гарячий батик виготовляють з допомогою воску. Потрібно натягнути тканину на раму і малювати! Головне у цій техніці – уява. Можете працювати з ескізом і без, головне, щоб натхнення було. Адже у цій техніці є деякі чари і таємниці. Наприклад, посипавши свіжу фарбу кристаликами солі можна створити специфічні непередбачувані ефекти. Це дуже цікаво. Наприклад, у мене є робота під назвою “Янгол Незалежності”. Колись я просто малювала картину у цій техніці за ескізом і посипала фарбу сіллю. Потім коли картина була завершена я уважно придивилася і зрозуміла, що бачу… янгола. Покликала бабусю і тата з мамою, і всі також його побачили. Це було через кілька років після Помаранчевої революції. Напевно, в той час Україна дійсно потребувала янгола-захисника.

– Незабаром ти завершиш навчання у художній школі. Які твої подальші плани?

В майбутньому я хочу поєднати творчу і наукову діяльність. Мрію про вступ або до Києвського університету імені Тараса Шевченка, або до Львівського університету імені Івана Франка. Можливо стану мистецтвознавцем.

Спілкувалась Оксана Бабенко