Примарна таємниця Інтелекту

Кожного дня ми живемо і робимо якісь механічні функції: читаємо, переглядаємо відеосюжети, працюємо за комп”ютером. Все це завдяки інтелекту. Ми зовсім не зважаємо на те, що маємо у своїй голові потужну машину, яка дозволяє сприймати навколишній світ. А що станеться, коли нас позбавити хоча б частини цього інтелекту, або змусити мозок працювати „неправильно”, нестандартно? На це питання доволі легко відповісти – ми будемо відторгнуті суспільством, суспільством мислячих людей і зрештою в очах інших будемо жалюгідними деградантами позбавленими права на нормальне життя.

Так сталося із Чарлі Гордорном – головним героєм книги Кіза Деніела „Квіти для Елджерона”. У дитинстві головний герой пережив хворобу і відтоді став людиною з розумовими вадами. Він зовсім позбавлений уяви, йому дуже важко дається вміння читати і писати – цьому хлопець навчається лише у дорослому віці. Чоловік працює у пекарні, прибиральником на більше він не здатен.

Але прибиральник мріє коли-небудь стати розумним, так як усвідомлює убогість свого інтелекту. І раптом такий шанс у нього з”являється!  Доктор Штраус і Доктор Немюр відкрили, що з допомогою складної нейро-операції можна зробити людину розумнішою.  Наука вже має змогу поліпшити навіть мізерний інтелект.  Але до цього досліди проводилися лише на мишах. Спершу миша на ім”я Елджерон, яка вже пережила операцію є більш розумною, аніж Чарлі, який відчуває у Елджероні суперника. Та після операції, поступово Чарлі починає розумнішати і в одному із інтелектуальних тестів перемагає мишу, певний рубіж перейдений.

Після цього головний герой починає розумнішати з кожною годиною і поволі досягає розумового рівня звичайних людей, а потім і переганяє їх! Що чекає його на цьому шляху? Щастя чи можливо „горе від розуму” трагедія несприймання суспільством надто розумної людини?

Кіз Деніел створив не просто філігранний психологічний твір, коли читач ніби переселяється у подобу головного героя. Твір змінює спосіб мислення, він буквально руйнує рамки чи стереотипи, які притаманні у ставленні до людей з розумовими вадами. Роман написаний настільки правдиво, з такою душевною експресією, що ненароком починає здаватися ніби автор і є головним героєм. Ця книга дуже важка психологічно, бо на сьогодні вона вже не є фантастикою. Це цілком можлива історія, яка  є тим паче моторошною, бо вражає своєю реалістичністю. Адже це правда життя – однаково важко бути і дурним і надто розумним. Потрібна золота середина, а отже суспільство складається з суцільних посередностей, тобто лише таких людей воно здатне прийняти?

Незважаючи на складність проблеми, яку прагне розкрити автор, упродовж всього читання твір складає світле враження, він відкриває найкращі сторони людської душі і показує, що навіть у пітьмі відчаю, самотності є місце коханню і самопожертві.

Автор: Оксана Бабенко