Почути голос Всесвіту

Олександра Набок – не просто одинадцятикласниця із Полтави. Ще у 10 років дівчина зрозуміла, що хоче бути журналістом і навчатися у Львові. Навіть у тому віці відчувала силу слова, його дивовижну енергетику. Хоч юна поетеса і не народилася у Львові, підсвідомо вона близька цьому атмосферному, особливому місту.

– Над якою збіркою ти зараз працюєш? Яку вона має назву?

-Це збірка «Межа», вона вже скомпонована, залишилось лише попрацювати над дизайном, зробити оформлення.

– Чому збірка має таку незвичну назву? Ти досягла певної межі у творчості, переходиш на новий рівень? «Межа» це абстрактне поняття чи конкретний образ?

– Межа – це скоріше стан, а не образ. Взагалі у мене був складний період у житті, коли набула особливого досвіду. Я отримала нове розуміння речей. Цьому сприяла оця «межа» – стан особливого піднесення, самозаглиблення. Кожен літератор у процесі творчості прагне досягти якоїсь межі, апогею.

– У вашій школі є літературний гурток? Ти долучаєшся до колективу у творчості чи розвиваєшся індивідуально?

– Зараз, досягнувши певної межі, відчуваю, що коли раніше потребувала цензури, редакторських правок, то сьогодні можу робити їх і сама. Кожен рік у мене виходить нова збірка і я простежую певну динаміку своєї творчості

– Скільки всього твоїх збірок вийшло?

– Так як я пишу з 4 класу, то навіть і не згадаю скільки їх вийшло. Близько 5-6. Найчастіше збірки виходять перед якимсь конкурсом, так зараз влаштована моя творча лабораторія. Взагалі-то вірші пишуться швидко. Буває так, що за вечір я пишу півзбірки, а бувають періоди творчого «застою», коли взагалі нічого не пишеться. Це навіть не «застій», а час для розумів, коли в душі визрівають висновки з пережитого.

– Що стає підставою для твоєї творчості? Чи важливим є натхнення?

– Я захоплююсь тими людьми, які кожен день – вранці чи в обід сідають і пишуть, і працюють. Насправді я людина іншого складу, і так у мене не виходить. Вірші зринають у найнеочікуваніші моменти, наприклад, коли переходжу дорогу. Тільки пізніше я устатковую, підбираю структуру вірша. Раніше мені здавалось, що пишу поезію дуже швидко – хвилин за 15 один вірш. І ось нещодавно виявила, що це займає набагато більше часу. Один вірш можу писати години навіть 2 години, і цього не помічаю. Сам процес переносить мене у «інші виміри», може навіть у міжвиміри.

– Як тобі здається, може люди, які кожного дня сідають і пишуть є просто ремісниками, а не письменниками?

– Справа в тому, що писали кожного дня Єсенін і Цвєтаєва, але їх не можна назвати людьми ремесла. Це теж своєрідний дар ось так працювати, і я хочу у собі це розвинути. Ось як Франко, який працював годинами, днями – може  у цьому і полягає геній.

– Але ж Франка не можна назвати суцільним митцем. Окрім творчого доробку він має ще потужний літературознавчий, науковий багаж, може саме у цьому і полягає його ремесло. Він заробляв на життя саме з допомогою слова.

– Навіть у його літературознавчих, критичних працях є багато творчості.

– Незабаром ти збираєшся вступати на журналіста. Чи є у тебе публіцистичні твори?

– Давно хотіла стати журналістом, але ніколи не задумувалась над процесом журналістської роботи. Моя заповітна мрія – це створити видавництво, яке мало б такий самий високий рівень, як «Абабагаламага».

– На твою думку, поезія має бути елітарною чи масовою?

–  Полтавська поетка Олена Гаран каже, що завжди треба знати на якого читача ти розраховуєш. Але я так не роблю  взагалі дуже важко це зробити, адже, якщо починаєш думати і аналізувати, то весь творчий процес втрачається. Взагалі, які твори кому притаманні – хтось пише масове, хтось елітарне.

– Подивившись на якусь картину, послухавши музику, ти відчуваєш прилив натхнення? Чи творять різні види мистецтва твій поетичний натрій?

– Щодо інших видів мистецтва точно сказати не можу. Вони надихають, але не на поезію. Можу сказати конкретно про літературу. Наприклад, твори Жадана, які справді надихають створювати поезію, але не плагіат, а щось своє. Інші види мистецтва надихають на думки, з яких твориться філософія, досвід, а вже з них вірші.

– Середньовічний філософ  Боецій уявив філософію, як  строгу жінку зі старовинним вбранням, красивим обличчям по якому неможна визначити вік. Якби ти уявляла мистецтво, то яку б метафору або абстракцію підібрала?

– Мистецтво пов»язане з філософією. У філософії я сповідую пантеїзм, а отже символом мистецтва є Всесвіт, безмежність

– Твоя нова збірка «Межа» приурочена до конкурсу. Що це за конкурс?

– Не можна сказати, що збірка приурочена до конкурсу. Швидше її вихід. Адже вірші зі збірки, як і сама її ідея виникла давно. Коли у 5 класі, я можна сказати ще дебютувала, то вірші були обмеженими, якимись ще дитячими. Тепер перейдена межа – і ось власне ключова ідея збірки. Але я презентуватиму «Межу» на обласному етапі конкурсу-захисту Малої Академії Наук.

Молода поетеса не збирається зупинятися на досягнутому, тож побажаймо їй успіху у майбутньому!

Розмовляла Оксана Бабенко